Гаррі Поттер і смертельні реліквії

повстали, біг швидко, як ніколи в житті, і саме він перший побачив це велике дерево, Вербу, що

захищала таємний вхід при своєму корінні гілками, схожими на батоги й різки.

Важко дихаючи й ковтаючи повітря, Гаррі вповільнив ходу, обминаючи гілля Верби, що

шмагала повітря. Він придивлявся в темряві до її товстого стовбура, щоб побачити той єдиний

сучок на корі, який міг її паралізувати. Підбігли Рон і Герміона. Герміоні забракло повітря, вона

не могла говорити.

* Як... як нам туди пролізти? — хекав Рон. — Я бачу... це місце... якби ж у нас... був

Криволапик...

* Криволапик? — прохрипіла Герміона, зігнувшись удвоє й хапаючись за груди. — Ти

чарівник чи хто?

* О... так... ага...

Рон подивився навколо, націлився чарівною паличкою на гілочку, що лежала на землі, й

сказав:

* Вінґардіум Левіоза! — Гілочка піднялася, перекрутилася в повітрі, наче підхоплена

подувом вітру, і прослизнула крізь лиховісне вимахування вербових гілок до самого стовбура.

Торкнулася якогось місця біля коріння і невгамовне дерево миттєво завмерло.

* Чудово! — похвалила Рона Герміона.

* Заждіть.

На одну непевну секунду Гаррі завагався, прислухаючись до шуму й гуркоту битви.

Волдеморт хотів, щоб він це зробив, хотів, щоб прийшов... чи не заведе він Рона й Герміону в