Гаррі Поттер і смертельні реліквії

пастку?

Та потім реальність ніби насунулася на нього, жорстока й однозначна: єдиний вихід був —

убити змію, а змія була з Волдемортом, а Волдеморт був по той бік цього тунелю...

— Гаррі, ми йдемо, залазь! — підштовхнув його Рон.

Гаррі прослизнув у земляну нору, сховану між корінням. Вона була значно вужча, ніж

попереднього разу. Стеля в тунелі була дуже низька. Чотири роки тому вони йшли, згинаючись,

а зараз мусили просто повзти. Гаррі поліз перший із засвіченою чарівною паличкою, щомиті

очікуючи якихось перешкод, але їх не було. Вони повзли мовчки, й Гаррі не зводив очей з

хисткої плями світла, що падало з чарівної палички в його руці.

Нарешті тунель почав підніматися вгору, й Гаррі побачив попереду тонесеньку смужечку

світла. Герміона смикнула його за ногу.

— Плащ! — прошепотіла вона. — Накинь плащ!

Він помацав за спиною, а вона тицьнула йому в долоню згорток ковзкої тканини. Він

насилу накрився плащем, пробурмотів: — Нокс, — погасив чарівну паличку і якомога тихіше

поповз далі на чотирьох. Усі його чуття були напружені, він щосекунди очікував, що його буде

викрито, що він почує різкий холодний голос, побачить спалах зеленого світла. І тут він почув

голоси з кімнати в них над головами. Були вони трохи приглушені, бо вихід з тунелю

загороджував якийсь старий ящик. Затамувавши дух, Гаррі наблизився до отвору й зазирнув у

крихітну щілину між ящиком і стіною. Кімната була освітлена скупо, проте він побачив у ній

Наджіні — вона звивалася, як річкова гадюка, у своїй надійно захищеній чарами променистій