Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Швидко, Гаррі! — звідкілясь здалеку почувся Герміонин голос, — патронуси, давай!

Він підняв чарівну паличку, однак глуха безнадія охопила його. Фред загинув, а Геґрід

теж, мабуть, зараз помирає, якщо ще не помер. А скільки сьогодні полягло людей, яких він

навіть не знав. Було таке відчуття, ніби душа вже покинула тіло...

— ГАРРІ, ШВИДШЕ! — закричала Герміона.

Ціла сотня дементорів пливла на нього, наближалася, висмоктуючи собі шлях до Гарріної

безнадії, що обіцяла їм розкішний бенкет...

Він побачив Ронового срібного пса-тер’єра, що злетів угору, кволо замерехтів і згас. Помітив

Герміонину видру, що перекрутилась у повітрі і теж зникла. Чарівна паличка затремтіла в його

руці, і він уже майже жадав цього забуття, обіцяної порожнечі, втрати відчуттів...

І тут над головами Гаррі, Рона й Герміони промайнули срібні заєць, вепр і лис. Дементори

відкотилися від цих створінь. Ще троє людей прибуло з темряви і стало поруч з ними,

тримаючи у простягнутих руках чарівні палички й вичакловуючи патронусів: Луна, Ерні та

Шеймус.

* Усе гаразд, — підбадьорливо сказала Луна, так, ніби вони були на звичайному

тренуванні ДА в кімнаті на вимогу. —Усе гаразд, Гаррі... ану подумай про щось радісне...

* Щось радісне? — перепитав він надтріснутим голосом.

* Ми досі ще живі, — прошепотіла вона, — ми ще б’ємося. Думай, швиденько...

Спалахнула срібна іскорка, з’явилося мерехтливе сяйво, і ось, після неймовірних,

надлюдських зусиль з кінчика чарівної палички Гаррі вистрибнув олень. Він легким галопом