Гаррі Поттер і смертельні реліквії

розтрощив вікно, і на Гаррі посипалися друзки, примусивши його відступити під захист дверей.

— О Боже!.. — зойкнула Герміона, коли вони з Роном наздогнали Гаррі й побачили велета,

що намагався крізь вікно дотягтися ручищем до людей у коридорі.

— НІ! — заволав Рон, хапаючи Герміону за руку з піднятою чарівною паличкою. — Ти

його приголомшиш, а він розвалить півзамку...

— ГЕҐҐЕР?

З-за рогу замку похитуючись вийшов Ґроп. Лише тепер Гаррі зрозумів, що Ґроп і справді

був порівняно низькорослий велет. Той колосальний монстр, що намагався почавити людей на

верхніх поверхах, озирнувся й заревів. Затряслися кам’яні сходи, коли він важко рушив до свого

меншого одноплемінника. Ґроп роззявив перекошену пащеку, вишкірив жовті зубиська

завбільшки як півцеглини кожен — і вони накинулись один на одного, як люті леви.

— ТІКАЙМО! — крикнув Гаррі. Велети бились, і ніч повнилася страшними криками і

звуками ударів. Гаррі схопив за руку Герміону і збіг зі сходів на подвір’я, а Рон кинувся за ними.

Гаррі не втрачав надії знайти й урятувати Геґріда. Він біг так швидко, що вже подолав половину

шляху до лісу, коли їм знову довелося загальмувати.

Повітря навколо закрижаніло. Подих зупинився й закам’янів у Гаррі в грудях. У темряві

рухалися тіні, мінливі обриси сконцентрованої чорноти. Вони линули до замку великою хвилею,

із захованими під каптурами обличчями й деренчливим диханням...

Рон з Герміоною притислися до Гаррі, а звуки бою за спинами раптом стихли, вмерли, бо

ніч просякла густезною тишею, що її могли принести тільки дементори...