Гаррі Поттер і смертельні реліквії

щось відповісти, як їх відкинуло вбік. Це Геґрід прогримотів по сходах, розмахуючи своєю

квітчастою рожевою парасолею.

* Не рухайте їх, йой, не рухайте! — репетував він.

* ГЕҐРІДЕ, СТІЙ!

Гаррі забув про все на світі. Він кулею вилетів з-під плаща й побіг, зігнувшись удвоє, щоб

уникнути заклять, що спалахували в залі.

— ГЕҐРІДЕ, НАЗАД!

Не встиг він пробігти ще й півшляху до Геґріда, як побачив, що сталося: Геґрід зник серед

павуків, їхній бридкий рій у поспіху заворушився й відступив під зливою заклять, забираючи

Геґріда з собою.

— ГЕҐРІДЕ!

Гаррі чув, як хтось його кличе, і йому було байдуже — друг то чи ворог. Збіг передніми

сходами у темне подвір’я, через яке павуки тікали зі своєю здобиччю, і Геґріда навіть не видно

було серед них.

— ГЕҐРІДЕ!

Гаррі нібито помітив помах величезної руки десь посеред павучого рою, але коли кинувся

навздогін, дорогу йому заступила чиясь гігантська ступня, що опустилася з темряви на землю, і

земля аж задвигтіла. Гаррі глянув угору. Перед ним стояв велет, заввишки метрів зо шість,

голова його ховалася в темряві, виднілися тільки товстезні, як стовбури дерев, волохаті гомілки,

підсвічені світлом з дверей замку. Одним потужним і плинним рухом масивного кулачиська він