Гаррі Поттер і смертельні реліквії

з розгону в нього вгатилися.

* Назад! — закричав Рон, і вони ледве встигли притиснутися до дверей, коли повз них

протупотів табун письмових столів-скороходів, яких поганяла професорка Макґонеґел. Вона їх

навіть не помітила. Бігла з розпатланим волоссям і глибоким порізом на щоці. Коли професорка

забігла за ріг, до них долинув її крик:

* В АТАКУ!

* Гаррі, накинь плащ-невидимку, — порадила Герміона. — Про нас не думай...

Але він накинув плащ на всіх трьох. Хоч вони всі й не вміщалися, та Гаррі сумнівався, що

хтось побачить їхні відокремлені від тіла ноги у цій куряві, що повисла стіною в повітрі, серед

падаючого каміння і мерехтіння чарів.

Вони збігли ще одними сходами й опинилися в коридорі, де точилися запеклі двобої. У

портретах на стінах юрмилися персонажі, що вигукували поради й підбадьорливі слова, а

смертежери в масках і без масок билися з учнями і викладачами. Дін уже здобув собі чарівну

паличку, бо зійшовся в двобої з Дологовим, а Парваті билася з Траверсом. Гаррі, Рон і Герміона

миттю наготували чарівні палички, прагнучи вступити в бій, проте дуелянти так стрімко

рухалися й кружляли, що легко можна було влучити у когось свого. Друзі, хоч і стояли тісно

сплетені, стежили за боєм, готові щомиті втрутитись, але тут пролунав глузливий крик, і,

глянувши вгору, Гаррі побачив Півза, що ширяв над битвою, жбурляючи у смертежерів

снарґалуфові стручки, від чого голови нападників вкривалися якимись зеленими бульбами,

схожими на товстих червів.