Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Він знає, що я полюю на горокракси... тому тримає Наджіні біля себе... Тож цілком

ясно, що мені доведеться до нього прийти, щоб до неї наблизитись...

* Правильно, — розправив плечі Рон. — А отже, тобі туди йти не можна, бо він цього

хоче й чекає. Ти залишайся тут і бережи Герміону, а я піду по змію...

Гаррі не дав йому договорити.

— Це ви залишайтеся тут, а я піду туди під плащем-невидимкою і повернусь одразу, як...

* Ні, — заперечила Герміона, — найрозумніше буде мені взяти плащ і...

* І не думай, — негайно втрутився Рон.

Та не встигла Герміона вимовити: — Роне, я не гірше за і вас... — як гобелен, що закривав

сходи, на яких вони стояли, роздерся.

— ПОТТЕР!

За ним стояли двоє смертежерів у масках. Вони не встигли підняти чарівні палички, бо

Герміона крикнула:

— Ґліссео!

Сходи в них під ногами стали гладеньким жолобом, і Гаррі, Рон та Герміона з’їхали ним

донизу, не в змозі навіть контролювати швидкість, тож смертежерські приголомшливі закляття

пролетіли високо над їхніми головами. Друзі пробили маскувальний гобелен унизу сходів і

покотилися по підлозі, вдарившись об протилежну стіну.

— Дуро! — крикнула Герміона, націливши чарівну паличку на гобелен, і майже відразу

почулися два тупі голосні удари — гобелен перетворився на камінь, а смертежери-переслідувачі