Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Геґрід ледве встиг покласти на неї пальця.

Щось смикнуло Гаррі в районі пупа, немовби він упіймався на невидимий гачок, і потягло в

порожнечу, де він шалено закрутився, відлітаючи разом з Геґрідом від містераТонкса, не

відпускаючи пальця від летиключа. За кілька секунд його ноги гупнули з розмаху об тверду

землю і він упав на руки й коліна на подвір’ї "Барлогу". Почув якісь крики. Відкинув згаслу

щітку, підвівся, похитуючись, і побачив місіс Візлі та Джіні, що вибігали сходами із задніх

дверей. Геґрід, що теж гепнувся, приземляючись, тяжко зводився на ноги.

* Гаррі? Ти справжній Гаррі? Що сталося? Де всі інші? — лементувала місіс Візлі.

* Як де? Невже ще ніхто не повернувся? — важко дихав Гаррі. Відповідь читалася на

зблідлому обличчі місіс Візлі.

— Смертежери вже чекали, — пояснив Гаррі. — Нас оточили відразу, як ми злетіли... вони

знали, що це мало бути цієї ночі... не знаю, що сталося з іншими. Нас переслідувало четверо, ми

все робили, щоб утекти, а тоді нас догнав Волдеморт...

Він чув у своєму голосі нотки самовиправдання, ніби благав її зрозуміти, чому він не знав,

що сталося з її синами, але...

* Слава Богу, що з тобою все добре, — зітхнула вона, пригортаючи Гаррі, хоч він

відчував, що на це не заслуговує.

* Часом не маєш якогось бренді, Молі? — тремтячим голосом запитав Геґрід. — Щоб

поправити здоровля.

Вона могла б вичаклувати плящину, проте кинулася в дім, і Гаррі зрозумів, чому — місіс