Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* З Дорою все буде добре, Дромедо, — заспокоїв жінку Тед. — Вона знає свою справу,

бувала вже з аврорами і не в таких бувальцях. Летиключ у нас, — сказав він Гаррі. — Він

відлітає за три хвилини, якщо хочете — можете скористатись.

* Хочемо, — сказав Гаррі. Схопив рюкзак і закинув на плече. — Я...

Він глянув на місіс Тонкс, щоб попросити пробачення за той страх і тривогу, яких на неї

нагнав, проте не зумів витиснути з себе слів, які б не звучали порожньо й нещиро.

— Я скажу Тонкс... Дорі... щоб повідомила вас, якщо вона... Дякую, що нас підлатали,

дякую за все. Я...

Він був радий покинути кімнату й піти за Тедом через невеликий коридорчик до спальні.

Геґрід ішов за ними, пригинаючись, щоб не стукнутись головою об одвірок.

— Оце він, синку. Летиключ.

Містер Тонкс вказував на срібну щіточку для волосся, що лежала на туалетному столику.

* Дякую, — сказав Гаррі і простяг до неї пальця, готовий до відльоту.

* Хвилиночку, — роззирнувся Геґрід. — Гаррі, а де Гедвіґа?

— Вона... в неї влучили, — відповів Гаррі. Він раптом по-справжньому це усвідомив; він

засоромився сліз, що набігли на очі. Сова була його другом, його єдиним зв’язком з магічним

світом, коли він змушений був вертатися до Дурслів. Геґрід простяг величезну руку й боляче

поплескав його по плечах.

— Нічо, — сказав грубувато. — Нічо. Вона си жила довго й файно...

— Геґріде! — попередив Тед Тонкс, бо щітка для волосся спалахнула яскраво-синьо, і