Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— То я що, мав убити Стена Шанпайка? — сердито вигукнув Гаррі.

— Звичайно, ні, — заперечив Люпин, — але смертежери... чесно кажучи, і всі інші...

сподівалися, що ти у відповідь нападеш. "Експєліармус" — корисне закляття, Гаррі, проте

смертежери вважають, що ти тільки ним і користуєшся, і я вимагаю, щоб так більше не було!

Після Люпинових слів Гаррі почувався ідіотом, однак у душі в нього ще жевріла жаринка

непокори.

— Я не вбиватиму людей тільки тому, що вони перейшли мені дорогу, — сказав Гаррі. —

Це Волдемортів стиль.

Люпин не встиг нічого відповісти: Геґрід нарешті протиснувся в двері, пошкандибав до

стільця й сів. Стілець одразу розламався.

Не звертаючи уваги на Геґрідові нарікання й вибачення, Гаррі знову звернувся до Люпина:

— А з Джорджем усе буде гаразд?

Від цього запитання Люпинове роздратування ніби випарувалось.

— Гадаю, що так, хоч вухо вже не відновити, бо його відірвало закляттям...

Знадвору долинув якийсь шум. Люпин кинувся до дверей. Гаррі перестрибнув через

Геґрідові ноги й вибіг надвір.

Там, на подвір’ї, з’явилися дві постаті, і Гаррі, підбігаючи до них, побачив, що це

Герміона, яка поверталася до свого нормального вигляду, та Кінґслі. Обоє трималися за зігнутий

вішак для одягу. Герміона кинулася Гаррі в обійми, а от Кінґслі не виявив ані найменшої радості

від зустрічі. Гаррі побачив з-за Герміониного плеча, як він підняв чарівну паличку й націлився