Гаррі Поттер і смертельні реліквії

ньому справжнього Гаррі, як вони припинили гонитву, а тоді, мабуть, викликали Волдеморта, і

той з’явився буквально за мить перед тим, як вони з Геґрідом досягли рятівного прихистку в

батьків Тонкс.

* Вони тебе впізнали? Але як? Що ти зробив?

* Я... — Гаррі намагався згадати. Уся ця подорож зливалася в суцільну смугу паніки й

розгубленості. — Я побачив Стена Шанпайка... знаєте, того хлопця, що працював кондуктором

на "Лицарському автобусі"? І я спробував його роззброїти, замість... бо він же не усвідомлював,

що робить. Його ж, мабуть, імперіуснули?

Люпин мав ошелешений вигляд.

* Гаррі, та про яке ти роззброєння говориш! Вони тебе хотіли впіймати і вбити!

Принаймні приголомшуй їх, якщо не готовий убивати!

* Ми ж були на висоті кількасот метрів! Стен був сам не свій, а якби я його приголомшив

і він би зірвався вниз, то відразу б загинув, не треба було б і "Авади кедаври". Два роки тому

"Експеліармус" урятував мене від Волдеморта, — виклично додав Гаррі. Люпин йому нагадав

глузливого гафелпафця Захаріаса Сміта, котрий висміював Гаррі за намагання навчити

роззброюванню Дамблдорову армію.

* Так, Гаррі, — ледве стримуючись, прохрипів Люпин, — і це сталося на очах у

смертежерів! Ти вже мені вибач, але в мить, коли тобі загрожувала нагла смерть, це був, м’яко

кажучи, незвичний хід. А повторювати його сьогодні на очах у смертежерів, які були присутні

під час того першого випадку або про нього чули — це було просто самогубство!