Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Геґріде?

Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не

знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от-от

налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі

ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі — до Геґріда.

— Геґріде? Геґріде, скажи щось... Однак темна купа не ворухнулась.

— Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер? Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді

закричала жінка:

— Вони розбилися, Тед! Упали в саду! У Гаррі паморочилася голова.

— Геґріде, — безтямно повторив він, і коліна його підкосилися.

Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у

ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.

— Геґріде?

Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій

вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.

— З Геґрідом усе гаразд, синку, — сказав черевань, — Дружина ним опікується. А як ти

почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед,

Тед Тонкс — Дорин батько.

Гаррі звівся й сів занадто швидко — з очей посипалися іскри, стало млосно,

запаморочилось у голові. Волдеморт...