Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона затягла Рона за якийсь гобелен. Вони почали там борюкатися, і на якусь божевільну

мить Гаррі було подумав, що вони знову там обіймаються, але потім побачив, що то Герміона

намагається втримати Рона, не дає йому бігти за Персі.

— Послухай мене... ПОСЛУХАЙ, РОНЕ!

— Я хочу допомогти... я хочу вбивати смертежерів... Лице його було скривлене болем,

укрите пилюкою й димом, він увесь тремтів з лютості й розпуки.

— Роне, тільки ми можемо з цим покінчити! Будь ласка... Роне... нам потрібна змія, ми

повинні вбити змію! — доводила йому Герміона.

Гаррі розумів, що відчуває Рон: гонитва за ще одним горокраксом не давала радості

помсти. Він і сам хотів битися, карати їх — тих, що вбили Фреда, а ще він хотів розшукати

решту Візлів, і понад усе — переконатися, упевнитися, що Джіні не... та він і думки такої не міг

допустити...

— Ми будемо битися! — наполягала Герміона. — Доведеться битися, щоб добратися до

змії! Тільки не забуваймо, що повинні зробити саме ми! Тільки ми це можемо зупинити!

Вона теж плакала й витирала сльози роздертим і обсмаленим рукавом, а тоді кілька разів

глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, і, все ще міцно тримаючи Рона, повернулася до Гаррі:

— З’ясуй, де зараз Волдеморт, бо змія ж має бути з ним. З’ясуй, Гаррі... зазирни в нього!

Чому це було так легко? Тому, що його шрам уже кілька годин палав, прагнучи донести до

нього Волдемортові думки Він заплющив очі, виконуючи її команду, й одразу крики вибухи й

безладні звуки бою вщухли і стали ледве чутні немовби він перебував далеко-далеко...