Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Персі.

— Та ти й справді жартуєш, Персику... Я вже й не пригадую, коли ти востаннє так

жартував...

Повітря розкололося від вибуху. Вони всі були поруч — Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Персі

і ще двоє смертежерів, що лежали в них під ногами, один — приголомшений, а другий —

трансфігурований. І от за цю частку секунду, коли здавалося, що небезпека на якийсь час

минула, світ розлетівся вщент. Гаррі відчув, що летить, і єдине, що він міг робити — це

відчайдушно хапатися за той тоненький шматочок дерева, що був його єдиною зброєю, і

затуляти голову руками. Почув крики й волання друзів, навіть не сподіваючись довідатися, що з

ними сталося...

І ось цілий світ перетворився на біль і напівтемряву. Гаррі був напівпохований під

камінням і штукатуркою коридору, що зазнав страхітливого нападу. Холодне повітря підказало

йому, що вибухом розтрощило частину замкових мурів, а гаряча й липка рідина на щоці

означала, що він стікає кров’ю. І тут він почув жахливий крик, що вивертав усе всередині і

свідчив про нестерпний біль, якого неможливо завдати ні вогнем, ні закляттями. Гаррі звівся,

похитуючись, на ноги, такий переляканий, як ще не був за цей важкий день, як ще не був,

мабуть, за все своє життя...

Герміона теж спиналася на ноги серед цього розгардіяшу, а троє рудих юнаків припали до

підлоги там, де вибухом рознесло стіну. Гаррі схопив Герміону за руку й вони подерлися,

спотикаючись, через уламки каміння й дерева.