Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Де Джіні? — різко запитав він. — Вона ж була тут. Мала повернутися в кімнату на

вимогу.

— Нічого собі, невже ти думаєш, що кімната й далі діятиме після такої пожежі? —

здивувався Рон, та все ж зірвався на ноги й почав розглядатися навсібіч, розтираючи собі груди.

— Може, розділимося й пошукаємо?..

— Ні, — заперечила Герміона, також устаючи. Мелфой і Ґойл без чарівних паличок

приречено лежали на підлозі. — Тримаймося разом. Краще підемо... Гаррі, що це в тебе на руці?

— Що? А, так...

Він стяг діадему з зап’ястя й підніс до очей. Вона була ще гаряча, почорніла від сажі, але,

придивившись, він зміг розібрати крихітні слова, вигравіювані на ній: "Розум безмежний — це

скарб величезний".

З діадеми крапало щось схоже на кров, темне й смолисте. Раптом Гаррі відчув, як вона

шалено затряслась — і розвалилася прямо у нього в руках. І в цей час Гаррі здалося, ніби він

почув слабесенький і далекий крик болю. Він лунав не з замку і не зі шкільних угідь, а з тієї

речі, що розсипалася в його пальцях на шматочки.

* Мабуть, це був зложар! — вигукнула Герміона, не зводячи очей з уламків.

* Не зрозумів?

* Зложар... зачаклований вогонь... він належить до тих субстанцій, що нищать

горокракси, але я б ніколи в житті не наважилася ним скористатися, бо він такий небезпечний.

Як Креб міг знати, як?..