Гаррі Поттер і смертельні реліквії

визначити, де двері.

І серед цього жахливого реву й грому всепожирального полум’я Гаррі раптом почув тонкий

і жалібний людський крик.

— Це... дуже... небезпечно! — заволав Рон, але Гаррі вже розвернувся в повітрі. Окуляри

надавали очам хоч якогось захисту від диму, і він придивлявся до пожежі, що вирувала внизу,

шукаючи якихось ознак життя, чийогось обличчя чи рук, які ще не почорніли, як обгоріле

дерево...

І тут він їх побачив. Мелфой підтримував непритомного Ґойла, і вони обидва ледве

трималися на вершечку хиткої вежі з обвуглених столів. Гаррі пірнув униз. Мелфой побачив

його й простяг руку, та щойно Гаррі за неї вхопився, як зрозумів, що сам не подужає. Ґойл був

занадто важкий, і Мелфоєва спітніла рука відразу вислизнула з долоні Гаррі...

* ГАРРІ, ЯКЩО МИ ЧЕРЕЗ НИХ ЗАГИНЕМО, Я ТЕБЕ ПРИБ’Ю! — прогримів Ронів

голос, і коли вже над ними нависла величезна палаюча химера, вони разом з Герміоною затягли

Ґойла на свою мітлу і, важко похитуючись, знову злетіли вгору, а Мелфой видряпався на мітлу

Гаррі і вчепився позаду.

* Двері, шукай двері, двері! — заверещав у вухо Гаррі Мелфой. Гаррі набрав швидкості

й помчав за Роном, Герміоною і Ґойлом крізь пелену густого чорного диму, що не давав дихати.

Навколо них підлітали останні нечисленні предмети, ще не пожерті пожадливим вогнем.

Святкуючи перемогу, їх підкидали створіння, породжені лиховісним полум’ям. Там були келихи

і щити, іскристе намисто й стара вицвіла тіара...