Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Джіні, ми зараз повернемось, ти, головне, нікуди не лізь, бережи себе... Побігли! — гукнув він

Ронові й Герміоні, і вони помчали назад, туди, де за міцною стіною кімната на вимогу чекала

наступного гостя, щоб виконати його наказ.

"Мені потрібне місце, де все заховано", — почав благати її подумки Гаррі, і після третьої

спроби в стіні матеріалізувалися двері.

Несамовитий галас бою вщух тієї ж миті, коли вони переступили поріг і зачинили за

собою двері. Запала суцільна тиша. Вони були в приміщенні завбільшки як собор, вельми

схожому на містечко, вибудуване з речей, захованих тисячами давно померлих учнів.

* І він навіть не подумав, що сюди може зайти хто завгодно? — здивувався Рон, і голос

його луною відгукнувся в тиші.

* Він думав, що ніхто, крім нього, — відповів Гаррі. —Але йому не пощастило, бо мені

колись довелося тут дещо заховати. .. сюди, — додав він, — я думаю, там...

Він проминув опудало троля і щезальну шафу, полагоджену торік Драко Мелфоєм з

такими катастрофічними наслідками, а тоді завагався, придивляючись до проходів з різним

мотлохом. Не міг пригадати, куди йти далі...

* Акціо діадема, — вигукнула у відчаї Герміона, проте ніщо до них не полетіло.

Здавалося, що кімната, як і ґрінґотське підземелля, не бажає так легко розлучатися зі схованими

в ній речами.

* Давайте розділимось, — сказав Гаррі друзям. — Шукайте кам’яне погруддя старого

чоловіка в перуці й тіарі! Воно стоїть на шафі, причому, десь зовсім близько...