Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Хвилинку! — різко сказав Рон. — Ми про когось забули! Про кого? — здивувалася

Герміона.

* Про ельфів-домовиків, вони ж мають бути внизу на кухні.

* Маєш на увазі, що їх теж треба залучити до бою? — не зрозумів Гаррі.

* Та ні, — заперечив Рон, — я маю на увазі, що їм треба звідси тікати. Вистачить смерті

одного Добі. Ми не можемо їм наказати гинути заради нас...

Василіскові ікла посипалися з Герміониних рук, вона підбігла до Рона, обвила його шию

руками й міцно поцілувала в губи. Рон кинув ікла й мітлу і відповів їй на цілунок з таким

завзяттям, що аж підняв Герміону над підлогою.

— Хіба зараз до цього? — тихим голосом запитав Гаррі, а коли Рон і Герміона ще міцніше

злилися в обіймах і аж загойдалися, він підвищив голос: — Алло! Іде війна!

Рон і Герміона нарешті перестали цілуватися, але все ще не випускали одне одного з

обіймів.

— Я знаю, старий, — сказав Рон з таким виглядом, ніби щойно отримав удар бладжером у

потилицю, — тому, власне, або зараз, або ніколи!

— А про горокракс ви що, забули?! — крикнув Гаррі. — Може б, ви хоч... хоч трохи

потерпіли, поки знайдемо діадему?

— Так... справді... вибач... — пробурмотів Рон і, зашарівшись, вони з Герміоною кинулися

збирати ікла.

Коли друзі знову піднялися сходами і вийшли в коридор, стало зрозуміло: за ті кілька