Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Рон жахливо, здушено засичав.

* Так ти робив, відкриваючи медальйон, — вибачливо пояснив він Гаррі. — Я мусив

випробувати кілька варіантів, — він скромно стенув плечима, — і врешті-решт ми там

опинилися.

* Рон був просто неймовірний! — захоплено сказала Герміона. — Неймовірний!

* Отже... — ледве стримував хвилювання Гаррі. — Отже...

* Отже, ще один горокракс був та загув, — повідомив Рон і вийняв з-під куртки

потрощені рештки чаші Гафелпаф. — Це Герміона проштрикнула. Вирішила, що тепер її черга.

Вона ще ж не отримувала того кайфу.

* Геніально! — вигукнув Гаррі.

* Та що там, — відмахнувся Рон, утім, явно собою задоволений. — Ну, а які новини в

тебе?

На цих словах угорі щось вибухнуло. Вони глянули на стелю, з якої сипався порох, і

почули віддалений крик.

— Я знаю, яка на вигляд діадема, і знаю, де вона лежить, — швидко пояснив Гаррі. — Він

заховав її саме там, де я колись ховав свій старий підручник з настійок, де всі століттями ховали

різні речі. Він думав, що, крім нього, ніхто там не знайде. Ходімо!

Стіни знову здригнулися, а він повів друзів через прихований вхід, а тоді сходами вниз до

кімнати на вимогу. Там не було нікого, крім трьох жінок: Джіні, Тонкс і підстаркуватої відьми в

поїденому міллю капелюшку, в якій Гаррі відразу впізнав Невілову бабусю.