Гаррі Поттер і смертельні реліквії

хвилин, що вони пробули в кімнаті на вимогу, ситуація в замку значно погіршилася. Стіни й

стеля здригалися страшніше, ніж до цього. У повітрі висіла курява, а з найближчого вікна Гаррі

побачив спалахи зеленого й голубого сяйва так близько до замку, що смертежери, зрозумів він,

ось-ось можуть увірватися всередину. Глянувши вниз, Гаррі побачив велета Ґропа, що кудись

брів, розмахуючи чимось схожим на кам’яного ґарґуйля, видертого з даху, й обурено ревів.

— Сподіваюся, він добряче їх потовче! — буркнув Рон, а неподалік знову пролунали

крики.

— Аби тільки не когось із наших! — почувся чийсь голос. Гаррі озирнувся й побачив

Джіні й Тонкс, які стояли з чарівними паличками напоготові біля сусіднього вікна з вибитими

шибками. Джіні в нього на очах старанно прицілилася й метнула закляття прямісінько в натовп

бійців унизу.

* Молодчинка! — проревів хтось, пробігаючи крізь хмару куряви до них, і Гаррі знову

впізнав Еберфорса. Його сиве волосся розвівалося, він вів за собою групку учнів.

* Здається, вони можуть прорвати північний мур, а ще вони привели з собою велетів!

— Ти бачив Ремуса? — гукнула йому навздогін Тонкс.

* Він бився з Дологовим, — крикнув їй Еберфорс, — а потім я його не бачив!

* Тонкс, — сказала Джіні, — Тонкс, я не сумніваюся, що з ним усе гаразд...

Але Тонкс уже зникла в куряві, майнувши вслід за Еберфорсом. Джіні безпомічно глянула

на Гаррі, Рона й Герміону.

— З ними все буде добре, — сказав Гаррі, хоч і розумів, що це тільки порожні слова. —