Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Мабуть, подалися десь в інший бік, шукаючи діадеми.

— А чого це ви не з Волдемортом? — поцікавився Гаррі.

* Бо нам дадуть винагороду, — відповів Креб. Його голос прозвучав на диво м’яко як для

такого здорованя. Гаррі ще не доводилося чути такої його манери розмовляти. Креб усміхався,

як мала дитина, котрій пообіцяли цілу торбу цукерок.

* Кароче, ми трохи відстали, Поттер. Вирішили не спішити. Вирішили привести йому

тебе.

* Гарний задум, — глузливо зобразив захоплення Гаррі. Він просто не міг повірити, що

опинився вже так близько, і все може зірватися через Мелфоя, Креба і Ґойла. Помалу

позадкував до погруддя, на якому сидів скособочений горокракс. Якби ж йому пощастило його

схопити, перш ніж почнеться бійка...

* А як ви сюди потрапили? — запитав він, намагаючись відвернути їхню увагу.

* Та я ж, блін, торік трохи що не жив у кімнаті захованих речей, — відповів різким

голосом Мелфой. — Я знаю, як у неї потрапляти.

* Ми ховалися в коридорі, — прохрипів Ґойл. — Бо ми вже вміємо вичаклувати закляття

"Розалюзення"! А тоді, кароче, — його пика тупо вишкірилась, — ти приперся прямо нам під ніс

і сказав, що шукаєш якусь діводему! Що за діводема?

* Гаррі? — пролунав раптом Ронів голос по той бік стіни праворуч від Гаррі. — Ти з

кимось там розмовляєш?

Махнувши чарівною паличкою, мов батогом, Креб націлив її на п’ятнадцятиметрову гору