Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ви... що ви зробили?

— Я вкрала діадему, — повторила пошепки Гелена Рейвенклов. — Хотіла стати

розумнішою, впливовішою за рідну матір. Я втекла з діадемою.

Він не знав, як йому вдалося завоювати її довіру, та й не питав про це. Він просто уважно

слухав, а вона розповідала:

— Кажуть, мати не зізналася, що діадема зникла, а вдавала, ніби коштовність усе ще в неї.

Вона приховувала втрату й мою жахливу зраду навіть від інших засновників Гогвортсу.

— А тоді мати занедужала... смертельно занедужала. Попри все моє віроломство, вона

жадала знову зі мною побачитися. Послала одного чоловіка, що давно мене любив, хоч я й

відхилила всі його залицяння, щоб той мене знайшов. Знала, що він не заспокоїться, поки не

доб’ється свого.

Гаррі чекав. Вона важко зітхнула й відкинула назад голову.

— Він вистежив мене в лісі, де я переховувалась. Коли я відмовилася з ним повертатися,

він знавіснів. Барон мав дуже запальну вдачу. Розлючений моєю відмовою і заздрячи моїй

свободі, він пронизав мене ножем.

— Барон? Тобто?..

— Так, Кривавий Барон, — підтвердила Сіра Пані й відхилила плащ, щоб показати темну

рану на грудях. — Коли ж він побачив, що накоїв, то відчув муки каяття. Схопив той самий ніж і

вбив — себе. І ось уже багато століть він носить ланцюги як символ каяття... а як же інакше, —

додала вона з гіркотою.