Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона не могла почервоніти, але її прозорі щоки потемніли, а голос зазвучав

роздратованіше, коли вона відповіла:

— Авжеж, я... та як ти смієш припускати?..

— Тоді поможіть мені!

Вона втрачала самовладання.

* Це... це не питання... — почала вона затинатися. — Діадема моєї матері...

* Вашої матері?

Вона розсердилася на саму себе.

— За життя, — сказала вона негнучким голосом, — я була Геленою Рейвенклов.

— То ви її дочка? Тоді ви маєте знати, що сталося з діадемою!

* Хоч діадема й дарує мудрість, — вона явно намагалася себе опанувати, — та я

сумніваюся, що вона допомогла б тобі здолати чаклуна, який називає себе лордом...

* Та я ж вам уже казав, що не збираюся її носити! — розлючено урвав її Гаррі. — Нема

коли пояснювати... але якщо вам не байдужий Гоґвортс, якщо ви хочете, щоб було покінчено з

Волдемортом, то розкажіть усе, що знаєте про діадему!

Вона незворушно висіла в повітрі, дивлячись на нього, і Гаррі почала охоплювати

безнадія. Якби їй було щось відомо, то вона б розповіла про це Флитвіку чи Дамблдору, котрі,

мабуть, не раз її розпитували. Він похитав головою і повернувся, щоб іти, коли вона ледь чутно

промовила:

* Я вкрала материну діадему.