Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Нік! НІК! Мені треба з тобою поговорити!

Крізь натовп учнів Гаррі насилу продерся до початку сходів, де його чекав Майже-

Безголовий-Нік, привид ґрифіндорської вежі.

— Гаррі! Мій любий хлопче!

Нік спробував потиснути Гаррі руки. Гаррі здалося, що їх опустили в крижану воду.

— Нік, ти мусиш мені допомогти. Хто привид рейвенкловської вежі? Майже-Безголовий-

Нік здивувався і навіть трохи образився.

— Сіра Пані, хто ж іще? Невже тобі потрібні послуги привидок?

* Якби ж це була саме вона... ти знаєш, де вона зараз?

* Стривай...

Нікова голова погойдувалася над гофрованим коміром, коли він закрутив нею туди-сюди,

щось виглядаючи над роїнням учнів.

— Отам, Гаррі, ота молода жінка з довгим волоссям.

Гаррі подивився туди, куди показував Нік прозорим пальцем, і побачив високу привидку.

Впіймавши погляд Гаррі, вона підняла брови і відпливла крізь стіну.

Гаррі побіг за нею. Знайшовши двері коридору, в якому вона зникла, побачив її аж у

самісінькому кінці. Вона плавно віддалялася.

— Гей... Зачекайте!... Поверніться!

Вона зупинилась і зависла за кілька дюймів над підлогою. Гаррі подумав, що колись вона

була вродлива — з волоссям до пояса, у довжелезній, аж волочилася по підлозі, мантії.