Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Занурений у розпачливі роздуми, Гаррі завернув за ріг, та не встиг ступити й кілька кроків,

як вікно ліворуч відчинилося з оглушливим тріском і брязкотом. Він відскочив, а в вікно влетіло

чиєсь велетенське тіло і вгатилося в протилежну стіну. Від цієї істоти зі скавулінням

від’єдналося щось велике й волохате, і це щось стрибнуло на Гаррі.

— Геґріде! — закричав Гаррі, відбиваючись від вовкодава Ікланя, що намагався його

лизнути, а величезна бородата постать Ікланевого господаря почала спинатися на ноги. — Що

за?..

— Гаррі, ти осьо тут! Ти — тут! Геґрід нахилився, швиденько обійняв Гаррі — аж у того

затріщали ребра — і побіг назад до розбитого вікна.

— Файний хлопчик, Ґропику! — заревів він кудись униз. — За хвильку побачимось, будь

си мені чемний!

За Геґрідовою спиною Гаррі побачив, як темряву ночі розкололи далекі спалахи світла, і

почув дивний пронизливий крик. Зиркнув на годинник. Настала північ. Почався бій.

* Шляк би його трафив, Гаррі, — важко дихав Геґрід, — це вже? Пора до бою?

* Геґріде, звідки ти взявся?

* Та почув оно Відомо-Кого аж у печері, — похмуро пояснив Геґрід. — Голосно ж він

кричєв, га? "Як не віддасте Поттера, то ваш час мине опівночі". Але ж я знав, шо ти тут і шо має

бути. Та годі вже, Ікланю! Ну, то ми всі й прийшли — я, Ґропик, Іклань. Прорвали всі ті кордони

коло лісу. Ґропик ніс нас обох — Ікланя й мене. Я йому звелів занести мене в замок, то він і

всадив мною у се віконце, дай йому Боже здоровлячка. Хоч я й не зовсім те мав на увазі, але... а