Гаррі Поттер і смертельні реліквії

у всі підземні тунелі...

* Бачу, це робота для нас, — озвався Фред, показуючи на себе й Джорджа, а Кінґслі

схвально кивнув.

* Керівники, підходьте сюди, розділимо військо на загони!

* Поттере, — підбігла професорка Макґонеґел, коли учні, штовхаючись, заповнили

поміст для отримання вказівок, — ти ж мав щось шукати!

— Що? Ой, — згадав Гаррі, — так!

Він трохи не забув про горокракс, трохи не забув, що сама битва мала точитися задля того,

щоб він міг його знайти. Незрозуміла відсутність Рона і Герміони на якийсь час витіснила з його

голови решту думок.

— То йди, Поттере, йди!

— Добре... зараз...

Він відчував, як його проводжали поглядами, коли він вибіг з Великої зали у вестибюль, і

досі переповнений учнями, які не встигли евакуюватися. Піднявся з юрбою по мармурових

сходах, але нагорі відділився й побіг безлюдним коридором. Страх і паніка заважали думати. Він

намагався заспокоїтися, зосередитися на пошуках горокракса, але думки безтямно снували в

голові, неначе оси у скляній пастці. Без допомоги Рона й Герміони він просто неспроможний

був їх упорядкувати. Сповільнив ходу, зупинився посеред порожнього коридору, сів на

постамент, на якому ще недавно височіла чиясь статуя, і витяг з капшучка на шиї Карту

Мародера. І ніде не побачив імен Рона чи Герміони, хоч юрба учнів, які йшли до кімнати на