Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Неначе монстр, що століттями дрімав у цих стінах.

— Я знаю, що ви готуєтесь до бою! — серед учнів пролунали крики, дехто хапався за

товаришів, з жахом озираючись у пошуках джерела цього звуку. — Ваші зусилля марні. Вам

мене не перемогти. Я не хочу вас убивати. Я з великою пошаною ставлюся до гоґвортських

викладачів. Не хочу проливати магічну кров.

У залі запала тиша. Вона тиснула на барабанні перетинки, вона була така велика, що не

вміщалася в чотирьох стінах.

* Віддайте мені Гаррі Поттера, — пролунав Волдемортів голос, — і ніхто не постраждає.

Віддайте мені Гаррі Поттера, і я не зачеплю школи. Віддайте мені Гаррі Поттера, і вам буде

щедра винагорода.

* Ваш час минає опівночі.

І знову їх поглинула тиша. Усі голови повернулися до Гаррі, усі очі вп’ялися в нього, а він

завмер у тисячах цих невидимих променів. І тут з-за слизеринського столу хтось підвівся, і Гаррі

впізнав Пенсі Паркінсон. Вона підняла тремтячу руку й заверещала:

— Та ось же він! Поттер тут! Хапайте його!

Не встиг Гаррі й слова сказати, як усі учні заметушилися. Ґрифіндорці всі як один

зірвалися на ноги і стали спинами до Гаррі, а обличчями до слизеринців. Далі встали

гафелпафці і, майже одночасно, рейвенкловці, захищаючи своїми тілами Гаррі.

хні погляди були звернуті до Пенсі, і Гаррі, збентежений і вражений, бачив, як з-під

плащів і з рукавів вистромилися чарівні палички.