Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Дякую тобі, міс Паркінсон, — холодно кинула професорка Макґонеґел. —Ти перша

підеш з цієї зали за містером Філчем. Інші учні вашого гуртожитку можуть вирушати слідом.

Гаррі почув порипування лав і тупіт ніг слизеринців, що виходили з зали.

— Далі йдуть рейвенкловці! — крикнула професорка Макґонеґел.

Поволі спорожніли всі чотири столи. За слизеринським столом не залишилося нікого, за

рейвенкловським — кілька старшокласників дивилися, як покидають залу їхні товариші.

Гафелпафців лишилося за столом значно більше, а ґрифіндорців — майже половина. Це

змусило професорку Макґонеґел зійти з викладацького підвищення, щоб відіслати

неповнолітніх.

— І не думай, Кріві! Іди звідси! І ти, Піксе!

Гаррі підбіг до родини Візлі, що сиділа за ґрифіндорським столом.

— Де Рон і Герміона?

— Хіба ти їх не знайшов?.. — почав було стривожений містер Візлі, однак замовк на

півслові, коли на підвищення вийшов Кінґслі і звернувся до присутніх у залі:

— До півночі залишилося всього півгодини, тож діяти треба швидко! Гоґвортські викладачі

та Орден Фенікса узгодили план битви. Професори Флитвік, Спраут і Макґонеґел відведуть

групи бійців на три найвищі вежі — рейвенкловську, астрономічну і ґрифіндорську, — звідки

добре видно поле бою, і там зручні позиції для насилання заклять. Тим часом Ремус, — вказав

він на Люпина, — Артур, — повернувся він до містера Візлі, що сидів за ґрифіндорським

столом, — і я поведемо групи для наземного бою. Нам будуть потрібні люди для захисту входів