Гаррі Поттер і смертельні реліквії

очевидній спробі зняти загальне напруження:

— То... як т’ам наш к’ихітнийТедді? Люпин, здригнувшись, закліпав очима. Тиша між

Візлі тверднула, як лід.

— Я... о, так... усе добре! — голосно відповів Люпин. — Так, він разом з Тонкс... у її матері.

Персі витріщався на всіх решту Візлів, а ті, заціпенівши, дивилися на нього.

* Ось, я взяв фото! — вигукнув Люпин, вийняв із внутрішньої кишені куртки

фотографію і показав Флер та Гаррі знімок немовляти з бірюзовим чубчиком, що махало в

об’єктив пухкеньким кулачком.

* Я був дурнем! — раптом прокричав Персі так голосно, що Люпин ледь не випустив

фотографію. — Ідіот, пихатий ідіот, я... я...

— Закоханий у міністерство баран, що зрікся родини заради влади, — підказав йому Фред.

Персі ковтнув слину.

— Так, такий я був!

— Що ж, цим усе сказано, — і Фред простяг Персі руку.

Місіс Візлі розридалася. Вона кинулася до Персі, відштовхнувши Фреда, й стисла його в

обіймах, а він попліскував її по спині, не зводячи очей з батька.

— Пробач мені, тату, — сказав Персі.

Містер Візлі закліпав очима, теж підбіг до сина й обійняв.

* І чого це ти раптом прозрів, Персику? — поцікавився Джордж.

* Це вже давно мене мучило, — відповів Персі, витираючи очі під окулярами краєчком