Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона покрокувала до дверей і підняла чарівну паличку. З палички вистрибнули три срібні

кішки з характерними цяточками навколо очей. Патронуси елегантно бігли попереду,

освітлюючи ґвинтові сходи срібним сяйвом, а професорка Макґонеґел, Гаррі й Луна поспішали

за ними.

У коридорах, де вони пробігали, патронуси один по одному їх покидали. Поли картатого

халата професорки Макґонеґел шелестіли по підлозі. Гаррі й Луна під плащем намагалися не

відставати.

Вони вже спустилися на два поверхи вниз, коли до тупотіння їхніх ніг приєдналися ще

чиїсь м’які кроки. Гаррі, попри біль у шрамі, почув їх перший. Він почав намацувати в

капшучку на шиї Карту Мародера, та не встиг її витягти, як Макґонеґел теж зрозуміла, що вони

не самі. Вона зупинилася, підняла чарівну паличку, приготувавшись до двобою, і спитала:

— Хто тут?

— Це я, — відповів тихий голос. З-за обладунків вийшов Северус Снейп. Побачивши

його, Гаррі закипів ненавистю. Він уже забув окремі деталі Снейпової зовнішності, бо їх

витіснила з пам’яті величина його злочинів. Забув, як його масне чорне волосся обрамляло худе

лице, забув холодний мертвотний погляд його очей. Снейп був не в піжамі, а в звичній чорній

мантії, і теж наготував до бою чарівну паличку.

— Де Керроу? — спокійно запитав він.

— Мабуть, Северусе, там, де ти звелів їм бути, — відповіла професорка Макґонеґел.

Снейп підступив ближче і кинув погляд повз професорку Макґонеґел, ніби знав, що тут є