Гаррі Поттер і смертельні реліквії

смертежера й сказала:

— Імперіо.

Амікус підвівся, підійшов до сестри, забрав її чарівну паличку, потім слухняно почовгав до

професорки Макґонеґел і вручив їй цю паличку разом зі своєю. А тоді ліг на підлогу біля

Алекти. Професорка Макґонеґел знову змахнула чарівною паличкою — і не знати звідки

виникла мерехтлива срібляста мотузка, що по-зміїному обвилася навколо брата й сестри, міцно

зв’язавши їх докупи.

— Поттере, — професорка Макґонеґел обернулася до нього, цілком байдужа до парочки

Керроу — якщо Той-Кого-Не- Можна-Називати справді знає, що ти тут...

На цих її словах Гаррі пронизала несамовита, буквально відчутна на дотик, лють, через

неї шрам спалахнув пекучим вогнем, і він на цілу секунду зазирнув у чашу, зілля в якій стало

прозоре... і побачив, що на дні немає золотого медальйона...

* Поттере, що з тобою? — пролунав чийсь голос, і Гаррі отямився. Він хапався за

Лунине плече, щоб утриматися на ногах.

* Часу все менше, Волдеморт наближається. Пані професорко, я дію за наказом

Дамблдора, я мушу знайти те, що він доручив мені знайти! Тільки треба вивести з замку всіх

учнів, поки я тут шукатиму... Волдеморт полює на мене, проте він, не вагаючись, убиватиме

всіх, хто потрапить йому під руку, особливо зараз... — "Зараз, коли він знає, що я нищу його

горокракси", — подумки закінчив речення Гаррі.

— Ти дієш за наказом Дамблдора? — вражено перепитала професорка й випросталася на