Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Дуже добре. Сюди прямує Той-Кого-Не-Треба-Назива-ти, — сказала професорка

викладачам. Спраут і Флитвік охнули, Слизоріг тихо застогнав. — Поттер має в замку одну

роботу, він діє за наказом Дамблдора. Ми повинні забезпечити школу всім можливим захистом,

поки Поттер діятиме.

— Ти, звісно, розумієш, що рано чи пізно Відомо-Хто прорве нашу оборону? — пропищав

Флитвік.

* Ми його затримаємо, — сказала професорка Спраут.

* Дякую тобі, Помоно, — кивнула професорка Макґонеґел, і дві відьми обмінялися

поглядами похмурого розуміння. — Пропоную встановити навколо замку базовий захист, а тоді

зібрати всіх учнів у Великій залі. Переважну більшість треба буде евакуювати, хоча тих, хто

досяг повноліття і виявить бажання залишитися й боротися, гадаю, можна залучити.

* Згода, — сказала професорка Спраут і відразу побігла до дверей. — За двадцять хвилин

мої учні будуть у Великій залі.

Її вже не було видно, але бурмотіння ще якийсь час чулося:

* Тентакула. Пастка диявола. І снарґалуфові пеньки... хотіла б я бачити, як смертежери з

ними битимуться.

* Я діятиму звідси, — сказав Флитвік, виставив чарівну паличку в розбите вікно й

забурмотів якісь дуже складні заклинання. Гаррі почув незбагненний сильний гул, немовби

Флитвік вивільнив на шкільні угіддя несамовитий вітер.

* Пане професоре, — підійшов Гаррі до крихітного вчителя замовлянь, — пане