Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Що-що?

Амікус підійшов до професорки Макґонеґел упритул, його пика була за кілька дюймів від

її лиця. Вона не відступила ні на крок, а просто дивилася на нього так, ніби він був прилиплим

до кришки унітазу лайном.

— Твого дозволу ніхто не питатиме, Мінерво Макґонеґел. — Твій час минув. При владі

зараз ми, і ти мене підтримаєш або заплатиш за все сповна. — І він плюнув їй у лице.

Гаррі зірвав плащ-невидимку, підняв чарівну паличку і сказав:

* Цього не треба було робити. Амікус різко обернувся, а Гаррі крикнув:

* Круціо!

Смертежера підкинуло. Він звивався на льоту, як потопельник, він метався й завивав з

болю, а тоді з брязкотом і дзвоном розбитого скла вгатився в книжкову шафу й гепнувся,

зіжмаканий і непритомний, на підлогу.

* Тепер я розумію, що мала на увазі Белатриса, — сказав Гаррі, в голову якому шугонула

кров, — цього треба по-справжньому захотіти.

* Поттер! — прошепотіла професорка Макґонеґел, хапаючись за серце. — Поттере... ти

тут! Що?.. Як?.. — Вона намагалася себе опанувати. — Поттере, це було безглуздя!

* Він на вас плюнув, — сказав Гаррі.

* Поттере, я... це було дуже... дуже галантно з твого боку... але невже ти не розумієш?..

* Я все розумію, — заспокоїв її Гаррі. Якимось чином її паніка заспокоїла його самого.

— Професорко Макґонеґел, сюди наближається Волдеморт.