Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Де ви його взяли? — запитав Гаррі, підходячи до Сіріусового дзеркальця, точнісіньку

копію якого він розбив майже два роки тому.

— Купив у Данґа десь рік тому, — відповів Еберфорс. — Албус мені тоді сказав, що це

таке. Я намагався тримати тебе на оці.

Рон аж зойкнув.

— Срібна лань! — схвильовано вигукнув він. — Це теж були ви?

* Що ти таке мелеш? — здивувався Еберфорс.

* Хтось вислав нам патронуса лань!

* З такою головою, синку, ти міг би стати смертежером. Хіба ж я щойно не показав, що

мій патронус — цап?

* О, — зніяковів Рон. — Так... Я ж голодний! — додав він, захищаючись, коли в животі в

нього страшенно забурчало.

* Зараз щось пошукаю, — сказав Еберфорс і вийшов з кімнати, а невдовзі повернувся з

великою паляницею, сиром та олов’яним глечиком з хмільним медом і поставив це все на

столик біля каміна. Вони почали жадібно їсти й пити, і якийсь час панувала тиша, порушувана

тільки потріскуванням вогню, дзенькотом келихів і плямканням.

* Ну що ж, — сказав Еберфорс, коли всі досхочу наїлися, а Гаррі й Рон сонно

розвалилися в кріслах. — Треба подумати, як вам найкраще звідси вибратися. Вночі не можна,

ви ж самі чули, що буває, коли хтось поночі виходить надвір. Спрацьовує закляття "котячий

концерт", і всі на вас накидаються, як посіпачки на доксині яйця. Навряд чи мені вдруге