Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Я не це мав на увазі, — сказав Гаррі, голова в нього думала повільно через утому та

пересит від їжі й вина. — Просто... він доручив мені одну роботу.

* Он як? — спокійно проказав Еберфорс. — Гарна, мабуть, робота? Приємна? Легка? Така,

що некваліфікований юний чаклун запросто виконає й не надірветься?

Рон похмуро засміявся. Герміона сиділа напружена.

* Я... вона нелегка, ні, — зізнався Гаррі. — Але я мушу...

* "Мусиш"? Чого це ти "мусиш"? Він же помер, чи ні? — грубо запитав Еберфорс. —

Забудь про це, хлопче, якщо не хочеш піти услід за ним! Рятуй себе!

* Я не можу.

* Чому?

* Я... — Гаррі розгубився. Він не міг цього пояснити, тому вирішив перейти в наступ. —

Ви ж теж боретеся, ви член Ордену Фенікса...

— Був, — відповів Еберфорс. — Ордену Фенікса немає. Відомо-Хто переміг, це кінець, а

хто вдає, ніби цього не сталося, дурить сам себе. Ти ніколи не будеш тут у безпеці, Поттере, бо

він прагне тебе впіймати. Тому тікай за кордон, ховайся, рятуйся. І цих двох забери з собою. —

Він показав великим пальцем на Рона й Герміону. — Вони тепер довіку під загрозою, бо всі

знають, що вони тобі помагали.

— Нікуди я не піду, — вперто повторив Гаррі. — Я мушу виконати цю роботу...

— Доручи її комусь іншому!

— Не можу. Це повинен зробити я, Дамблдор мені все по яснив...