Гаррі Поттер і смертельні реліквії

очі, здавалося, так само пронизували співрозмовника, наче рентгеном, і Гаррі припускав, що

Еберфорс читає його думки і зневажає його за них.

— Професор Дамблдор піклувався про Гаррі, причому, дуже, — сказала Герміона тихим

голосом.

— Та невже? — перепитав Еберфорс. — Аж дивно, скільки тих людей, про яких дуже

піклувався брат, чомусь опинилося в значно гіршому становищі, ніж якби він їх не чіпав.

* Що ви маєте на увазі? — ледь чутно запитала Герміона.

* Не має значення, — відмахнувся Еберфорс.

— Це дуже серйозне звинувачення! — не вгавала Герміона. — Ви що... ви говорите про

сестру?

Еберфорс люто на неї зиркнув. Губи його заворушились, наче він жував слова, яким не дав

зірватися з язика. А тоді він раптом вибухнув цілою тирадою.

— Коли моїй сестрі було шість років, на неї напало троє хлопців-маґлів. Вони побачили,

як вона чаклувала — підглядали за нею крізь живопліт у саду. Вона була дитина, і не вміла ще

стримуватися, жодна відьма або чаклун у її віці ще не вміє. Те, що вони побачили, їх, мабуть,

налякало. Вони продерлися крізь живопліт, а коли вона не змогла їм показати свої фокуси,

спробували провчити малу дивачку, щоб більше так не робила — але їх трохи занесло.

У світлі каміна Герміонині очі здавалися величезними. Рона, здається, трохи нудило.

Еберфорс устав — височенний, як Албус, і раптом страшний зі злості й пекучого болю.

— Те, що вони зробили, її знищило. Вона вже не оклигала. Не могла вже чаклувати, але й