Гаррі Поттер і смертельні реліквії

позадкували бічною вуличкою, рухаючись навпомацки вздовж стіни й намагаючись не викрити

себе ані найменшим звуком. І тут з-за рогу безшумно вигулькнули дементори, десятеро чи й

більше, видимі навіть у темряві, бо їхня темінь була густіша за навколишню; в чорних плащах, з

напівзогнилими, у струпах, руками. Чи відчували вони, що хтось неподалік охоплений страхом?

Гаррі був у цьому впевнений, бо вони почали рухатися швидше, чути вже було їхнє тягуче,

хрипке дихання, яке він так ненавидів; вони відчули в повітрі смак відчаю і насувалися...

Гаррі підняв чарівну паличку. Він не хотів зазнати Цілунку дементорів, цього не буде, хоч

би що сталося потім. Думаючи про Рона й Герміону, він прошепотів:

— Експекто патронум!

З його чарівної палички вистрибнув срібний олень і кинувся вперед. Дементори

розлетілися хто куди, і тут почувся тріумфальний крик.

— Це він, отам, отам, я бачив його патронуса — оленя! Дементори відступили, на небі

знову замерехтіли зірки, а тупотіння смертежерів наблизилося. Та не встиг охоплений панікою

Гаррі придумати, що робити, як неподалік заскреготів засув, з лівого боку вузенької вулички

прочинилися двері, і чийсь охриплий голос сказав:

— Поттере, сюди! Бігом!

Він послухався не вагаючись. Усі троє заскочили у відчинені двері.

— Нагору, не скидайте плаща, і тихо! — пробурмотів високий чоловік, проходячи повз них

на вулицю і з грюкотом зачиняючи за собою двері.

Гаррі спочатку й гадки не мав, куди вони потрапили, а тоді побачив у тремтливому світлі