Гаррі Поттер і смертельні реліквії

накидав плащ-невидимку. — Ми не можемо так просто взяти й зірватися без жодного плану, нам

треба...

* Нам треба рушати, — рішуче заперечив Гаррі. Він сподівався виспатись, мріяв залізти

в новий намет, але тепер про це не було й мови. — Ти хоч уявляєш, що він почне витворяти,

коли довідається, що зникли перстень і медальйон? А що, як він забере гоґвортський горокракс,

бо вирішить, що там він у небезпеці?

— Але ж як ми туди потрапимо?

— Гайнемо в Гоґсмід, — пояснив Гаррі, — і спробуємо з’ясувати все на місці, коли

побачимо, як саме захищена школа. Ставай під плащ, Герміоно, я хочу, щоб цього разу ми

трималися купи.

— Та ми ж не помістимось...

— Там буде темно, ніхто не помітить наших ніг.

Над почорнілою водою відлунням рознісся ляскіт величезних крил. Це дракон нарешті

досхочу напився і злетів. Друзі завмерли, дивлячись, як він усе вище й вище здіймався чорною

плямою на тлі потемнілого неба, аж доки сховався за найближчою горою.

Герміона підійшла до друзів і стала між ними. Гаррі якомога нижче опустив плащ до

землі, вони усі разом крутнулися і зникли в задушливій темряві.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —

Зникле дзеркальце

Ноги Гаррі торкнулися дороги. Він побачив до болю знайому головну вулицю Гоґсміда: