Гаррі Поттер і смертельні реліквії

здійнявся в небо.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИИ —

Остання схованка

Про керування польотом не було й мови. Дракон не бачив, куди летить, а Гаррі знав, що

варто було драконові зробити різкий поворот або перекрутитися в повітрі, і їх ніщо вже не

втримає на його широченній спині. І все ж, поки вони здіймалися вище й вище, а під ними

мовби розгорталася сіро-зелена карта Лондона, Гаррі охопила шалена вдячність за цю,

здавалося б, таку неможливу втечу. Припавши до шиї цієї потвори, він міцно тримався за її

схожу на метал луску, прохолодний вітерець приємно обвівав його обпечене і вкрите пухирями

тіло, а драконячі крила ляскали в повітрі, наче крила вітряка. За його спиною, чи то від

захоплення, чи зі страху, голосно лаявся Рон, а Герміона, здається, ридала.

Минуло якихось п’ять хвилин, і Гаррі перестав боятися, що дракон скине їх зі спини, бо

той, здається, просто хотів якомога далі відлетіти від своєї підземної в’язниці. Правда, думка

про те, як і де вони з нього злізуть, навівала справжній жах. Гаррі не мав зеленого поняття, як

довго дракони можуть літати без посадки, і як оцей конкретний присліпкуватий дракон

визначить безпечне місце для приземлення. Гаррі постійно роззирався навсібіч, і йому

здавалося, що його шрам починає сіпатися...

Скільки часу мине, поки Волдеморт довідається, що вони вдерлися у сховище

Лестранжів? Як швидко ґрінґотські ґобліни повідомлять про це Белатрисі? Як скоро вони

з’ясують, що саме вкрадено? І що, зрештою, станеться, коли виявлять, що зникла золота