Гаррі Поттер і смертельні реліквії

коли дракон пірнув униз, летячи до отвору в коридорі, а ґобліни, переслідуючи його, метали

кинджали, що відскакували від панцирних боків.

— Ми тут не прослизнемо, він завеликий! — закричала Герміона, але дракон роззявив

пащу, з неї знову вирвався вогонь, стіни похилого тунелю тріснули й обвалилися. Наділений

страшною силою дракон пазурами розчищав собі дорогу. Гаррі міцно заплющив очі від пилюки

й жару. Оглушений гуркотом каміння і драконячим ревом, він відчайдушно чіплявся за луску,

боячись будь-якої миті зірватися вниз, і тут почувся Герміонин крик:

— Дефодіо!

Вона допомагала драконові розширити коридор, зрізаючи брили зі стелі, а він рвався до

свіжішого повітря, подалі від крикливих і брязкітливих ґоблінів. Гаррі й Рон теж почали громити

стелю довбальними закляттями. Вони проминули підземне озеро, і величезний ревучий плазун

відчув попереду простір і волю. Позаду залишався коридор, у якому метався його шпичастий

хвіст, падали здоровенні брили каміння, розколювалися велетенські сталактити, і дедалі глухіше

лунав ґоблінський брязкіт, а полум’я з драконячої пащеки розчищало їм дорогу вперед...

І ось нарешті, поєднавши могуття своїх заклять і грубу драконячу силу, вони прорвали

останню перешкоду і влетіли прямо в мармурову залу. Ґобліни й чаклуни заверещали й

поховалися хто куди, а в дракона нарешті з’явився простір, щоб розправити крила. Він занюхав

за вхідними дверима свіже прохолодне повітря, повернув туди свою ороговілу голову і злетів

разом з Гаррі, Роном та Герміоною, які міцно вчепилися йому за спину. Дракон проломив

металеві двері, що так і повисли, зігнуті й зірвані з завіс, пролетів над Алеєю Діаґон і стрімко