Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Подумай краще про нас.

— Тобто?

— Ну, я не знаю, як тобі на це делікатно натякнути, — зіронізував Рон, — але я припускаю,

що хтось таки міг помітити, як ми вдерлися у "Ґрінґотс".

Вони всі втрьох розреготалися й довго не могли зупинитись. Хоч боліли ребра і в голові

паморочилося від голоду, Гаррі упав горілиць на траву й реготав, дивлячись на багряне небо, аж

йому пересохло в горлі.

— То що ж нам тепер робити? — запитала нарешті Герміона, гикаючи й намагаючись

говорити серйозно. — Він зрозуміє, правда? Відомо-Хто зрозуміє, що ми довідалися про

горокракси!

— Може, вони побояться йому сказати? — з надією озвався Рон. — Може, це все замнуть...

Небо, пахощі озерної води, звук Ронового голосу — усе раптом зникло. Біль пронизав

голову Гаррі, наче удар меча. Він опинився у тьмяно освітленій кімнаті, перед ним півколом

виструнчилися чаклуни, а на підлозі до його ніг припала чиясь маленька тремтяча постать.

— Що ти варнякнув? — голос його був високий і холодний, але всередині все палало від

люті й жаху. Єдине, чого він так боявся... але це просто неможливо — як? яким чином?..

Ґоблін тремтів, не в силах бачити над собою ці червоні очі.

— Повтори! — пробурмотів Воддеморт. — Ану повтори!

— В-володарю, — затинаючись, пробелькотів ґоблін і чорнющі очі вирячилися з жаху, —

в-володарю... ми п-пробували їх з-зупинити... обманом, володарю... вдерлися... вдерлись у...