Гаррі Поттер і смертельні реліквії

видерся йому на плечі, рішуче не бажаючи стикатися з дедалі більшою кількістю розжарених до

червоного предметів. — Де меч? На ньому була чаша!

Брязкіт по той бік дверей став просто оглушливий... було вже надто пізно...

— Он!

Це Ґрипхук побачив меча й кинувся по нього, а Гаррі в цю мить збагнув, що ґоблін і не

сподівався, що вони дотримають слова. Однією рукою міцно тримаючись за чуб Гаррі, щоб не

впасти у вируюче море розпеченого золота, Ґрипхук схопив руків’я меча й високо підняв —

якнайдалі від Гаррі.

Золота чаша, настромлена ручкою на лезо меча, злетіла вгору. Гаррі, з ґобліном на плечах,

метнувся і впіймав її, і хоч вона обпекла йому руку, він не випустив здобичі навіть тоді, як зі

жмені посипалися незліченні чаші. Відчинилися двері й Гаррі відчув, як бурхливий потік

вогняного золота й срібла підхоплює його, Рона й Герміону, щоб викинути зі сховища.

Майже не реагуючи на біль від опіків, що вкривали все тіло, линучи на хвилях цього

самовідтворюваного скарбу, Гаррі запхав чашу в кишеню й простяг руку, щоб забрати меч,

проте Ґрипхука вже не було. Той, за першої ж нагоди, миттєво зісковзнув з Гаррі й кинувся

шукати захисту між ґоблінами, що їх оточили. Розмахуючи мечем і волаючи:

— Злодії! Злодії! На поміч! Злодії! — він розчинився в юрбі, що насувалася з кинджалами в

руках. Брати-ґобліни без зайвих розпитувань прийняли його у свої лави.

Ковзаючи на розпеченому металі, Гаррі ледве звівся на ноги, знаючи, що єдиний вихід —

іти напролом.