Гаррі Поттер і смертельні реліквії

вище скеровував він пучок світла, аж поки наштовхнувся поглядом на предмет, від вигляду

якого серце йому закалатало, а руки затремтіли.

— Вона там, там — нагорі!

Рон з Герміоною теж спрямували палички вгору, і чаша заіскрилася в потрійному світлі

заклять: чаша, що належала Гельзі Гафелпаф, а потім перейшла у власність Гепзіби Сміт, у якої

її вже вкрав Том Редл.

* А як нам, у біса, туди добратися, щоб нічого не зачепити? — запитав Рон.

* Акціо чашка! — крикнула Герміона, в розпачі, мабуть, забувши, що їм казав Ґрипхук

ще під час підготовки до цієї операції.

— Марна справа, марна справа! — пробурчав ґоблін.

— А що ж нам робити? — люто зиркнув на ґобліна Гаррі. — Якщо хочеш меча, Ґрипхуче, то

допомагай нам не тільки... о, зачекай! А чи не можу я торкатися речей мечем? Герміоно, дай меч!

Герміона сягнула рукою під мантію, вийняла сумочку, понишпорила в ній кілька секунд і

витягла блискучий меч. Гаррі стис руків’я, прикрашене рубінами, й торкнувся кінчиком леза

срібної карафки, що стояла неподалік, і та не помножилась.

— Якби ж якось пропхати меч у ручку... але як туди вилізти? До полиці, на якій стояла чаша,

не дістав ніхто, навіть найвищий з усіх Рон. Жар від зачарованих скарбів здіймався хвилями, піт

стікав Гаррі по обличчі, по спині, а він одчайдушно намагався придумати, як добратися до чаші.

І тут з-за дверей долинув рев дракона й почувся брязкіт.

Вони були в пастці. Іншого виходу, крім дверей, звідси не було, а до них з того боку перла