Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Поттере!"

— Що нам робити? — запитав Рон. — Тікати звідси, поки ще можемо?

— Якщо ще можемо, — засумнівалася Герміона, озираючись на двері в головну залу, за

якими зараз щось відбувалося.

* Ми зайшли вже так далеко, що треба йти далі, — сказав Гаррі.

* Добре! — озвався Ґрипхук. — Отже, Боґрод нам потрібен, щоб керувати візочком, бо я

вже не маю для цього повноважень. Але для отого чаклуна місця там не вистачить. Гаррі

націлився чарівною паличкою на Траверса.

— Імперіо!

Чаклун розвернувся й швидко закрокував уздовж темної колії.

* Що ти примусив його зробити?

* Сховатися, — пояснив Гаррі і скерував чарівну паличку на Боґрода. Той свистом

викликав маленький візочок, що викотився по рейках з темряви. Коли вони сідали у візок, Гаррі

здалося, що в головній залі за дверима лунають крики. Боґрод і Ґрипхук сіли спереду, а Гаррі,

Рон і Герміона ледве втислися ззаду.

Візок смикнувся й покотився, набираючи швидкості. Вони прогуркотіли повз Траверса,

що, звиваючись, як черв’як, втискався в якусь тріщину в стіні, і помчали далі звивистим

лабіринтом коридорів, опускаючись дедалі глибше. Гаррі нічого не чув, окрім торохкотіння

рейок під візком. Вони обминали величезні сталактити, летіли під землю глибше й глибше, а він

увесь час озирався. Вони, мабуть, залишили безліч слідів. Що більше він про це думав, то