Гаррі Поттер і смертельні реліквії

охоронці, коли в них влучало закляття.

Довге чорне волосся розвівалося в Герміони за спиною, коли вона підіймалася по сходах.

— Хвилиночку, мадам, — зупинив її охоронець, піднімаючи зонд.

— Та скільки ж можна! — гаркнула Герміона Белатрисиним командирським і хамським

тоном. Траверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець розгубився. Він глянув на тоненький

золотий зонд, тоді на свого напарника, що промовив дещо приголомшеним голосом:

— Так, Маріусе, ти вже ж їх перевірив. Герміона з Роном зайшли в двері, а невидимий

Гаррі з Ґрипхуком подріботіли за ними. Гаррі озирнувся, переступаючи поріг. Охоронці стояли й

чухали потилиці.

Два ґобліни стояли перед внутрішніми срібними дверима, на яких було викарбувано вірш з

попередженням про жахливу кару для потенційних грабіжників. Гаррі глянув на вірш, і його

несподівано пронизав гострий, мов ніж, спогад. Він стояв на цьому самому місці того дня, коли

йому виповнилося одинадцять, у той найдивовижніший у його житті день народження, а Геґрід

височів біля нього й казав: "Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитися на

грабунок". "Ґрінґотс" здавався йому тоді казковою твердинею, зачарованим вмістилищем його

власного золотого скарбу, про існування якого він і не підозрював. Він навіть на мить не міг тоді

припустити, що колись повернеться сюди в ролі грабіжника... Але вже за кілька секунд вони всі

стояли у просторій, оздобленій мармуром, банковій залі.

За довгою стійкою сиділи на високих стільцях ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів.

Герміона, Рон і Траверс підійшли до старого ґобліна, що розглядав у лупу важку золоту монету.