Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Коли друзі йшли по вулиці, жебраки, забачивши Герміону, мовби розчинялися перед нею,

натягуючи на обличчя каптури й щодуху тікаючи. Герміона здивовано дивилася їм услід, аж

поки дорогу їй не заступив, накульгуючи, той чоловік з закривавленою пов’язкою.

* Де мої діти?! — заревів він, показуючи на Герміону. Його голос був надтріснутий,

пронизливий і знавіснілий. — Де мої діти?! Що він з ними зробив? Ти знаєш, ти знаєш!

* Я... я справді... — розгубилася Герміона.

Чоловік кинувся на неї й потягся до горла. Тут щось бахнуло — і спалах червоного світла

жбурнув його спиною на землю, вже непритомного. Рон стояв з чарівною паличкою напоготові,

а на обличчі навіть з-під бороди проступав шок. З вікон будинків, що оточували вуличку, почали

висовуватись обличчя, а зграйка заможних на вигляд перехожих, підібгавши мантії, прискорили

ходу, щоб зникнути з місця події.

Їхня поява на Алеї Діаґон привернула стільки зайвої уваги, що Гаррі навіть подумав на

мить, чи не краще було б звідси забратися й розробити якийсь інший план. Та не встигли вони

ступити й кроку чи хоч би порадитись, що робити, як за їхніми спинами хтось закричав.

— Та це ж мадам Лестранж!

Гаррі миттю розвернувся, а Ґрипхук ще міцніше стис йому шию. До них наближався

високий худий чаклун з гривою сивого пелехатого волосся та довгим гострим носом.

* Це Траверс, — прошепотів у вухо Гаррі ґоблін, проте Гаррі зразу й не згадав, хто такий

Траверс. Герміона пихато витяглася й запитала якомога презирливіше:

* Що тобі треба?