Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Треба зайти в "Ґрінґотс", — пояснила Герміона.

— На жаль, мені теж, — сказав Траверс. — Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але

мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипхукові пальці.

— Ідемо? — Траверс жестом запропонував Герміоні йти далі.

Герміоні хоч-не-хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди,

де над маленькими крамничками височів сніжно-білий "Ґрінґотс". Рон плентався поруч, а Гаррі з

Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який

крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміоною чи

Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима.

Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу,

банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.

— Ох, зонди для перевірки чесності, — театрально зітхнув Траверс, — грубо... але

ефективно!

Він вийшов на сходи і вклонився чаклунам, а ті провели прутиками по його тілу згори

донизу. Гаррі знав, що ці зонди виявляють маскувальні закляття й приховані магічні об’єкти.

Розуміючи, що має на роздуми не більше, ніж кілька секунд, Гаррі націлився Драковою

паличкою на кожного охоронця по черзі і двічі пробурмотів: — Конфундо!

Траверс, що зазирав крізь мідні двері у вестибюль, не помітив, як легенько здригалися