Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Мадам Лестранж, — пробурмотів Том і улесливо вклонився Герміоні, коли вона

проходила повз нього.

— Доброго ранку, — привіталася Герміона, і Гаррі, що прошмигнув, скрадаючись, повз

Тома з Ґрипхуком на плечах, помітив здивований Томів вираз.

— Занадто ввічливо, — прошепотів Гаррі на вухо Герміоні, коли вони виходили з шинка на

крихітний задній двір. — Мусиш поводитися з ними, як зі сміттям!

— Добре, добре!

Герміона витягла Белатрисину чарівну паличку й постукала нею по одній з цеглин

непримітного муру, що височів перед ними. Цеглини відразу завирували й закружляли, просто

посередині з’явився отвір, що дедалі ширшав, аж доки утворив прохід у формі арки на вузеньку

бруковану вуличку — алею Діаґон.

Там було тихо, крамнички щойно відчинялися, а покупців довкола майже не було.

Звивиста брукована вуличка дуже змінилася, вже не була така гамірна, як колись, багато років

тому, коли Гаррі побував тут ще до початку першого року навчання у Гоґвортсі. Чимало

крамничок було забито дошками, втім, з’явилося й кілька нових закладів, присвячених темним

мистецтвам. У багатьох вітринах висіли плакати, з яких на Гаррі дивилося його ж обличчя з

незмінним підписом: "Небажаний номер один".

Тут і там на порозі сиділи зіщулені обшарпані люди. Він чув, як вони стогнали й канючили

у випадкових перехожих гроші, запевняючи, що вони справжні чаклуни. Один з них мав

закривавлену пов’язку на оці.