Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Е, та якось воно буде, старий.

Тієї ночі Гаррі спав погано. Лежачи під ранок з розплющеними очима, він згадав, як

почувався в ніч перед проникненням у Міністерство магії. Був він тоді сповнений рішучості і

радісного збудження. А тепер його постійно гризли нав’язливі сумніви. Гаррі не міг позбутися

страху, що в них нічого не вийде. Він переконував сам себе, що план у них надійний, що Ґрипхук

добре передбачив усі можливі небезпеки, що вони готові до будь-яких ускладнень на своєму

шляху, а проте й далі відчував тривогу. Чув, як вовтузиться в ліжку Рон, і був упевнений, що

йому теж не спиться, та оскільки вони спали в кімнаті утрьох з Діном, Гаррі не подавав голосу.

О шостій ранку він з полегшенням зітхнув — нарешті вони могли вибратися зі спальних

мішків, майже навпомацки одягтися і прокрастися навшпиньки в сад, де їх мали чекати Герміона

й Ґрипхук. Ранок був прохолодний, але, як завжди у травні, вітру майже не було. Гаррі глянув на

зорі, що й досі блідо мерехтіли на темному небі, і прислухався до морських хвиль, які ритмічно

накочувались на кручу. Йому не вистачатиме їхнього шуму.

Зелені пагінчики пробивалися крізь червонястий ґрунт ельфової могили. За рік цей

горбочок всіється квітами. Білий камінь з ельфовим іменем уже встиг омитися дощами й

обвітритися. Гаррі подумав, що кращого місця для вічного спочинку Добі годі було й шукати,

однак невесела думка, що вони сюди вже не повернуться, завдала йому болю. Він дивився на

могилу і вкотре намагався вгадати, як довідався ельф про місце їхнього ув’язнення. Пальці

мимохіть торкнулися маленького капшучка на шиї, де можна було намацати гостру скалку

дзеркальця, в якому, як він був переконаний, з’являлося Дамблдорове око. Та рипнули двері, і він