Гаррі Поттер і смертельні реліквії

з’явилася густа каштанова борода й вуса. Ніс був короткий і приплюснутий, а брови — кудлаті.

— Ну, він не в моєму стилі, але може бути, — відповів Гаррі. — То що, рушаємо?

Троє друзів ще раз глянули на "Мушлю" — темну й мовчазну під дотліваючими зорями — а

тоді повернулися й пішли за мур, що оточував котедж, де припинялася дія чарів Довіри і звідки

вони могли роз’явитися. Зразу за брамою озвався Ґрипхук.

— Мабуть, мені вже треба вилазити на тебе, Гаррі Поттер?

Гаррі нахилився, і ґоблін видряпався йому на спину, обхопившись руками за горло. Він не

був тяжкий, але Гаррі не подобалося мати на собі ґобліна. До того ж він не сподівався, що той так

міцно вчепиться за нього. Герміона витягла з вишитої бісером сумочки плащ-невидимку й

накинула на них.

— Чудово, — сказала вона, нахилившись до самих Гарріних кросівок. — Нічого не видно.

Рушаймо.

Гаррі крутнувся на місці з Ґрипхуком на плечах, зосередивши всі думки на "Дірявому

казані" — шинку, з якого був вихід на алею Діаґон. Ґоблін ще міцніше вчепився за нього, коли їх

стиснула пітьма, і за кілька секунд Гаррі відчув під ногами тротуар. Він розплющив очі на

Черінґ-Крос-Роуд. Повз них квапливо пробігали маґли з тими жалюгідно-винуватими лицями,

що бувають у людей рано-вранці, не маючи й гадки про існування цього шиночка.

"Дірявий казан" був майже безлюдний. Шинкар Том, згорблений і беззубий, витирав за

шинквасом склянки. Двоє ворожбитів, що перемовлялися у кутку, зиркнули на Герміону й

заховалися подалі.